Давні пам'ятки Близнюківщини

Про давні поселення на території Близнюківщини збереглось небагато згадок. В першу чергу це пов'язано із особливостями проведення фіксації під час польових археологічних досліджень у ХХ столітті. До того ж, далеко не всі звітні матеріали дійшли до наших часів.

Ці території досліджувались експедиціями Харківського музею (на чолі з Сергієм Бєрєстнєвим), експедицією Центру охорони культурної спадщини при Управлінні культури Харківської ОДА (рис. 1) (на чолі з Віктором Дідиком, Наталією Коленченко та ін.), також такими археологами, як Євген Пузаков та інші.

Географічне розташування та археологічні пам'ятки

Близнюківщина розташована у межах Полтавської рівнини, у степовій зоні, південної частини Харківської області, між річками чорноморського й азовського басейнів (річок Дніпро, Сіверський Донець, Самара та ін.).

Територія Близнюківського району історично належить до зони заселення степових народів, що проживали на території України. Тут зафіксовано незначну кількість археологічних пам'яток (станом на 2017 р. згадуються наступні цифри — загалом 401 пам'ятка археології, з яких 395 курганів та 6 поселень доби бронзи і раннього залізного віку) [2]. Серед поховань переважають кочівницькі захоронення — їх на території Близнюківщини близько 200 [3, c. 9].

Артефакти найдавніших часів

За словами пам'яткоохоронця Віктора Дідика, найдавнішим часом перебування людей на теренах Близнюківщини можна вважати добу верхнього палеоліту (ІІІ тисячоліття до нашої ери). Виразних пам'яток на цих територіях досі виявлено не було, проте вченим відомі поодинокі артефакти — наприклад, фрагмент відщепу каменю із типовими слідами обробки (знайдений на правому березі річки Тернівки, між селами Яковівкою і Ганнівкою) [4]. Науковець припускає, що саме тут могли проживати давні мисливці на бізонів і мамонтів. Етнограф Михайло Волков підтверджує цю тезу, додаючи, що на землях Близнюківщини знаходили і рештки мамонтів (рис. 2) (наразі артефакти зберігаються у Харківському історичному музеї) [3, c. 9].

Джерело світлини: Харківський історичний музей

Курган «Гостра могила» близ с. Верхня Самара

У 1972 році експедиція при Харківському правлінні Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури на чолі з Н. Г. Коленченко (рис. 4) дослідила курган в окрузі села Верхня Самара Близнюківської селищної громади Лозівського району. На момент розкопок курган вже було зруйновано, за словами місцевих до руйнування там знаходили поховання разом з інвентарем — залізним мечем, деталями кінської збруї та ін.

Під час досліджень вчені встановили, що курган був багатошаровим та містив аж п'ять поховань. Три з них (№ 2, 3, 5) належали представникам давньоямної культури, одне (№ 6) — належало катакомбній культурі, і ще одне (№ 4) — зрубній.

У давньоямному похованні (№ 3) був кістяк похованого (на спині з підігнутими в колінах ногами). Кисті рук та стопи ніг були рясно вкриті червоною вохрою. Під лівою рукою розташовувалося крем'яне вістря списа (рис. 3: 2), покладене по діагоналі ями [5]. У двох інших давньоямних похованнях залишались лише фрагменти рослинної підстилки, вохри та вугілля. За письмовими свідченнями харківського археолога Сергія Ілларіоновича Бєрєстнєва, біля похованого було знайдено пластину з кремнію, подібну до ножа, яку дослідник ототожнював із епохою енеоліту [1, c. 122]. Проте дослідження архівної археологічної документації вказують на наукові неточності — те, що було названо вченим пластиною, насправді є обробленим з двох боків вістрям дротика (рис. 5), яке є типовим для поховань ямної культури [6, c. 36].

1 — миска (поховання № 6); 2 — вістря списа (поховання № 3); 3 — сокира-молот (округа кургану); 4 — крем'яний скребок (округа кургану). Рисунок зі статті Н. Г. Коленченко «Охоронні розкопки кургану Гостра могила на Харківщині» (Археологія, № 18, 1975, с. 115, рис. 1).

експедиції при Харківському правлінні Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури на чолі з Н. Г. Коленченко (1972 рік, округа с. Верхня Самара). Світлина знайдена Михайлом Волковим.

Катакомбне поховання також мало дно із рослинною підстилкою, крейдою і вохрою. Незначний розмір могили вказує на те, що тут покоїлась дитина. У цій же могилі стояла посудина, схожа на глибоку миску зі сплощеним дном і орнаментом у вигляді відбитків гребінчастого штампа, візерунка у вигляді «ялинки» (рис. 3: 1).

Ймовірно, зрубне поховання також містило скелет, що лежав на правому боці, головою на схід, із зігнутими у ліктях руками. Поховального інвентарю не було.

Поблизу кургану також було знайдено декілька цікавих артефактів — шліфовану сокиру-молот із сірого каменю (рис. 3: 3) та крем'яний скребок видовженої форми (рис. 3: 4) [5]. Ці археологічні свідчення вказують на те, що племена степової придніпровської групи доходили навіть до меж сучасної Близнюківщини.

Рисунок зі статті С. І. Бєрєстнєва «Об одной из групп населения восточноукраинской лесостепи в эпоху палеометалла» (Древности, 2004, с. 123).

Давні поселення Близнюківщини

Близ села Добровілля відомі два поселення. Одне з них — епохи бронзи (катакомбна, зрубна та бондарихінська культури). Розташована пам'ятка на піщаних дюнах біля озера, у 800 метрах на південний схід від села, площа поселення — 100 × 150 метрів. На жаль, частина об'єкта вже давно зруйнована кар'єрами.

У епоху раннього заліза на теренах Близнюківщини проживали осілі землеробсько-скотарські племена, окрім того, ця територія була однією з найсхідніших точок кочівницької активності. Другим близнюківським поселенням є багатошарова пам'ятка епохи бронзи та раннього залізного віку. Воно розташоване вздовж дороги в село Верхня Самара, в 1–2 кілометрах на південний схід від села.

Окрім цього, археологами було задокументовано невеликі поселення раннього залізного віку та раннього середньовіччя в окрузі сіл Веселе, Роздолівка, Криштопівка, Уплатне [3, c. 11].

Серед мешканців ходить легенда про знайдення в межах одного з таких поселень (близ села Семенівка Близнюківської селищної громади Лозівського району) голови давньої культової скульптури з глини (так званої «кам'яної баби»). Проте наразі достовірних наукових свідчень щодо фіксації цього артефакту саме в межах поселення близ Семенівки немає. Ймовірніше за все, вона була привезена сюди у відносній сучасності, адже ця територія не є характерною для побутування подібних артефактів.